10 правил для батьків
Які батьки не мріють про те, щоб їхні чада зростали здоровими, щасливими і, звичайно, вдячними? Та далеко не всі досягають заповітної мети. Інакше давно зникла б горезвісна проблема батьків і дітей. Як же правильно виховувати своїх нащадків?
Ось поради американського психолога Віктора Кляйна.
1. Стимулюйте інтелект дитини Створюючи необхідне середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку дошкільника на 25—30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50—80 одиниць (якщо життя дитини буде одноманітним, нецікавим і безрадісним).
2. Формуйте у дитини самоповагу Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним під час прийняття рішень: у виборі друзів, у коханні, профорієнтації...
3. Навчіть дитину спілкуватися Для цього необхідні щонайменше п'ять таких чинників: щира любов батьків (породжує почуття захищеності); доброзичливість інших дорослих, не лише рідних і близьких (рятує від комплексів); зовнішня привабливість дитини, а особливо — підлітка (одяг, манери); обгрунтована впевненість у собі (кожний у чомусь сильний); хороший запас слів (як інакше спілкуватися?).
4. Стежте за тим, щоб дитина не перетворилася на «телемана» Соціологи запевняють, що дошкільнята проводять перед екраном телевізора у середньому до 50 годин на тиждень. Медики вважають, що це гальмує розвиток лівої півкулі головного мозку, відповідальної, зокрема, за розвиток мовлення. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читання, корисну домашню роботу.
5. Виховуйте відповідальність і порядність Слід робити це не лише за принципом «что такое хорошо й что такое плохо», а, насамперед, на власному прикладі. Не прогайте момент: у підлітковому віці симпатії перемістяться, з батьків до однолітків.
6. Привчіть дитину пишатися своєю сім'єю, шанувати її традиції
7. Живіть у хорошому оточенні Друзі, яких виберуть ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Тому уважно придивляйтеся до сусідських дітей, цікавтеся репутацією школи, до якої ходять ваші діти. Подбайте про те, щоб розширити коло знайомств дитини. 8. Будьте вимогливими Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, умінням робити щось краще за інших, як правило, виростають у сім'ях, де до них висували високі вимоги: підтримувати порядок у будинку, організовувати своє дозвілля, добре поводитися. Та не перегніть палицю — не будьте тиранами. І врахуйте: слухняними, акуратними, розумними діти стають не відразу. Потрібні ваші зусилля протягом багатьох років. Будьте ж терплячими.
9. Привчайте дитину до праці Якоюсь мірою ви можете запрограмувати майбутній життє вий успіх свого чада. Привчіть його без примусу виконувати доручену справу, допоможіть заповнити життя цікавими й потрібними справами. Нехай звикає долати труднощі й переконається, що йому багато чого під силу.
10. Не робіть за дітей те, що вони цілком зможуть зробити самі.
І запам'ятайте: якщо у важку хвилину саме ви опинитеся поруч — як друг, а не як бос, дитина, можливо, довірить вам свою «страшну таємницю» і прислухається до вашої поради.
Правила ефективного спілкування.
1. Слухаючи дитину, дайте їй зрозуміти й відчути, що ви її розумієте, її стан, її проблему. Вислухайте дитину, а потім своїми словами повторіть те, що вона вам розповіла. Дитина переконається, що ви її чуєте, розумієте, зможе почути сама себе ніби збоку і краще усвідомити свої почуття.
2. Слухаючи дитину, стежте за її мімікою й жестами, аналізуйте їх. Іноді діти запевняють нас, що в них усе гаразд, але очі говорять зовсім про інше. Коли слова й міміка не збігаються, віддавайте перевагу міміці, виразу обличчя, позі, жестам, тону голосу.
З. Підтримуйте й підбадьорюйте, посміхніться, обійміть, дивіться в очі, візьміть за руку.
4. Стежте за тим, яким тоном ви розмовляєте з дитиною. 5. Демонструйте вашу зацікавленість у тому, що розповідає вам дитина.
Закордонні традиції виховання
Англійці починають займатися зі своїми дітлахами співом та плаванням вже у віці всього декількох місяців. Американці вважають дикістю лупцювання дітей, а за залишення малюка без догляду у США навіть передбачена адміністративна відповідальність. Японці до п'яти років ставляться до малюка як до короля, після п'яти - як до раба, а вже з п'ятнадцяти - як до рівного. І хоч мета в батьків усіх національностей одна: виховати зі свого маляти достойну людину, методи в усіх різні.
Під матусиним крилом
Різниця у підходах до виховання дітей закладена навіть у самій назві цього «процесу». Аристократичні англійці кажуть «to bring up a child», запальні італійці - «allevare un bambino», прагматичні німці - «Kinder grossziehen», росіяни - «воспитать ребенка», а ми, українці, кажемо «виховати дитину». Тобто для нас ростити свого малюка означає оберігати його від усіх негараздів, «ховати» від недоброго ока, важкої татової руки, насмішок друзів і шкільних невдач. Ми прагнемо захистити його від усього світу, накрити своїм материнським крилом, і нам байдуже, хто і що про це думає.
Завдання англійських батьків - «виростити» дитину, «підняти» або навіть «підтягти» її на той рівень, коли вона самостійно зможе стати на ноги, не потребуючи сторонньої допомоги. Тому й підходи до виховання у англійців більш прагматичні. Англійські мами надзвичайно терплячі і можуть кілька разів повторити малюкові: «Ні, сонечко, не можна так робити» і при цьому лагідно посміхатися.
А ось нашим північним сусідам найголовнішим у вихованні бачилося саме вигодовування дитини, її «воспитание». Вони прагнули, перш за все, забезпечити своє маля хлібом насущним, «вскормить». І не лише вони. У багатьох індоєвропейських мовах слова на позначення процесу виховання первісно теж мали значення «годувати, забезпечувати їжею».
Cлово «діти» - це похідне від чого б ви думали? ... від «доїти»! І найцікавіше, що самі батьки підсвідомо вважають саме годування маля своєю головною заслугою. Тому й кажуть неслухняному синочку або донечці: «Я ж тебе виростила, я ж тебе вигодувала.» І, мабуть, саме тому процес годування дитини груддю мамами усього світу вважається майже сакральним, як магічний акт єднання матері та дитини.
Щасливе дитинство по-корейськи
У кожної нації, як і в кожної дитини, є свій неповторний «характер». Наприклад, нам, українцям, аж надто часто докоряють надмірну пасивність й слухняність. Та чи й дивно це, адже українські матусі змалечку привчали своїх дітей до послуху й покори. Щойно малеча «вилазила» з пелюшок, як її вже починали призвичаювати до нескладної роботи: пасти гуси й качки, допомагати по господарству. На стіні в українській (як, власне, у російській та білоруській) хаті завжди висів довгий ремінь - аби усі члени родини пам'ятали, хто у домі хазяїн, і поважали батьків.
Зовсім інші погляди на виховання побутували у країнах Сходу. Наприклад, що б ви зробили, якби ваше малятко позривало квіти на клумбі або перекинуло горщик? Швидше за все, відлупцювали б. А у Кореї мама з татом можуть тільки з докором помахати дитині пальчиком: но-но, мовляв, не можна так робити! Там невгамовні створіння нічим не обмежені у своїх іграх: їм дозволено навіть гарцювати по квітучих клумбах. Проте з п'яти років корейських малюків починають активно привчати до суворої дисципліни.
Дотепер основою виховання на Сході є культ «синівської шанобливості». Відповідно до національних традицій, малюкам прищеплюють повагу до старших і цілковиту слухняність. Але до методу «лозини» чи «батога» корейські чи японські батьки, на відміну від українських, майже не вдаються. Вони виховують дітей на власному прикладі.
Подібні підходи до виховання сповідують і американці. Звичайно, набити вдома неслухняне дитя батькам ніхто не забороняє. Але якщо дитина ненароком пожаліється на маму-тата у дитсадочку чи школі, у них можуть бути серйозні неприємності. Та й самі американці вважають тілесні покарання тінню минулого, а найефективнішим методом виховання - роз'яснювальну бесіду.
Одна дитина - добре, дві -краще, а три... ще краще!
Час іде, і підходи до виховання дітей у різних країнах поступово змінюються. Але ще більше за останні роки змінилося саме поняття «сім'ї» та наше уявлення про неї. Наприклад, у традиційно багатодітних українських сім'ях нині одне - максимум двоє дітлахів. Та й вдома з дитинкою все частіше залишається не мама чи бабуся, а тато.
Схожа ситуація в Японії. Там багатодітні родини залишилися далеко в минулому. Причина, за якою японці та українці обмежують себе у проявах батьківського інстинкту, однакова: матеріальні умови. Наприклад, у Японії середня освіта дитини «споживає» 30% усіх сімейних статків, а вища - 45-70%.
Японські та українські жінки почали все більше турбуватися за свою кар'єру і фінансову незалежність від чоловіків, а народження дитини сприймають як значну перешкоду на професійному шляху. І хоча в Японії (як, до речі, й в Україні) для вагітних жінок передбачена відпустка протягом 6 тижнів до і 8 тижнів після народження дитини, молоді мами не завжди можуть ними скористатися. Їх або немає кому замінити, або вони просто бояться втратити своє робоче місце.
Останнім часом тон у плануванні сім'ї задають не вікові традиції, а політика держави. Тому і виникає у світі багато парадоксів. Наприклад, тоді як в Китаї активно ведуть боротьбу з перенаселенням, у сусідній Кореї держава всіляко підтримує багатодітні сім'ї.
Українських мам держава теж підтримує. Та пропри це соціологи твердять, що у 2050 році нас може залишитися 35 мільйонів. А тому завдання нинішніх мам і тат - виховати своїх нащадків у традиціях збереження сім'ї і поваги до батьків, у любові до рідних і близьких, у бажанні бути українцем і народжувати українців. Адже тільки так ми зможемо зберегти традиції національного українського виховання. Інакше через декілька років нам просто нікого буде виховувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар